Емоційна депривація та інгібіція. Чи є різниця.

Коли ми говоримо про емоційну депривацію, то маємо на увазі позбавлення /втрату можливості задоволення основних емоційних потреб, достатньою мірою і тривалий час. У дорослому віці зазвичай люди описують своє дитинство в термінах благополуччя (нормальне, спокійне, без інцидентів, нічого незвичайного, як у всіх). Проте більшість із них не отримували батьківського тепла й турботи, не відчували захисту й любові.

Можна сказати, що ця схема не завдає прямого страждання носію, однак люди поруч відчувають, що не можуть наблизитися до нього або проявити любов і турботу повною мірою.

Складність у тому, що емоційна депривація заважає людині відчути й визнати симпатію оточення. Але це не означає, що з людиною щось не так або вона погана. Просто в неї не було можливості навчитися.

Емоційна депривація та інгібіція. Чи є різниця. - фото № 1

Приклад із практики: емоційна депривація

Марина – молода активна дівчина, яка працює в офісі. У щасливому шлюбі, має дитину, а також хороші дружні й міжособистісні стосунки. Однак ніщо з перерахованого вище не дає їй відчуття близькості, впевненості, що інші люди її по-справжньому люблять. Марина усвідомлює, що родичі та друзі щиро піклуються про неї, проте вона цього не відчуває. Марина виросла в повній сім’ї, але її мати через депресію була емоційно холодною, а батько багато працював, тож мало проводив часу з донькою.

 

Не завжди схема проявляється однаково. Варто враховувати коупінг –стратегію, яку використовує людина.

Емоційна депривація та інгібіція. Чи є різниця. - фото № 2

Емоційна інгібіція (emotional inhibition) ж, навпаки, може формуватися як захисний механізм. Емоції розглядаються як неважливі або непотрібні. Для таких людей прояв спонтанних почуттів є смішним або непристойним. Часто можна почути про те, що важливі дорослі висміювали їх, коли вони сердилися або засмучувалися. Як наслідок, сформувалася звичка ставитися до своїх почуттів як до прояву безглуздої дитячості або повністю знецінювати їх.

Деколи в дитини розвивалася відповідна схема, бо емоції інших членів сім’ї були занадто інтенсивними й важкими для психічної переробки. Наприклад, сімейні конфлікти могли вирішуватися вкрай емоційно, або одні члени родини мали звичку скаржитися на інших членів родини чи обурено обговорювати поведінку останніх із дитиною. У таких випадках емоції переживаються дітьми як загрозливі й нестерпні.

Емоційна депривація та інгібіція. Чи є різниця. - фото № 3

Приклад із практики: схема пригнічення емоцій

Петро, 36-річний архітектор, вперше звертається до терапевта через хронічну дистимію. Він справляє враження дуже врівноваженої людини, проте обмежений у прояві почуттів радості чи веселощів. Коли терапевт намагається пожартувати, Петро насилу зображає подобу посмішки. Коли Петро починає розповідати про брата, з яким його пов’язують дуже складні стосунки, терапевт чує в його голосі нотку гніву, але спроба розпитати пацієнта про це почуття ні до чого не призводить, бо Петро заперечує, що сердиться на брата.

Коли терапевт розпитує Петра про те, як виражали емоції в його родині, той розповідає, що його батько був дуже замкнутою людиною і вкрай рідко демонстрував будь-які почуття. Мати, навпаки, була надмірно емоційною і часто не могла впоратися з собою. Вона постійно сварилася з братом Петра, коли обидва вони ще були хлопчиками. Сварки позбавляли її душевної рівноваги, і вона вибухала риданнями. Петро мусив втішати й заспокоювати матір, адже вона зазвичай у сльозах прибігала до нього в кімнату. Ці ситуації надзвичайно виснажували його, і відтоді він зненавидів відкритий прояв почуттів.

Із цією схемою так само справляються по-різному: нижче – варіанти поведінки, залежно від звичного коупінгу.

Емоційна депривація та інгібіція. Чи є різниця. - фото № 4

Отже, коли йдеться про емоційну депривацію, маємо на увазі неспроможність відчути зв’язок із власними емоціями та емоціями інших внаслідок відсутності такого досвіду в дитинстві.
У випадку ж емоційної інгібіції емоції сприймаються як дещо загрозливе або ж нестерпне, те, чого краще уникати.