Обсесивно-компульсивний розлад

Обсесивно-компульсивний розлад  – один із найпоширеніших психіатричних розладів. Приблизно 2,5% людей за життя матимуть ОКР, це кожна сорокова людина. Дебют розладу припадає на підлітковий та молодий вік. Утім, розлад приносить значну соціальну дезадаптацію.

Основині симптоми ОКР полягають у сприйманні своїх думок як ненормальних. Страх, що інші вважатимуть тебе божевільним, дізнавшись про твої думки та дії, викликає відчуття сорому, змушує приховувати симптоми розладу та не звертатися до психіатра. Через це приблизний стаж хвороби в людини, що звернулася по допомогу, сягає 7,5 років. Крім того, цей розлад часто хибно діагностують і неправильно лікують. Тож дуже важливо доносити інформацію щодо ОКР, а також вміти правильно діагностувати й лікувати його. 

Загалом ОКР можна описати як фобію думок, бо саме думки лякають найдужче. Насправді жодне з ОКР-них міркувань не є якимось специфічним. Кожен із нас час від часу має нав’язливі думки: згадує, чи зачинив двері, чи перевірив перед виходом газ, 100-й раз крутить у голові пісню, що почув у транспорті. Усе це є в людей як із обсесивно-компульсивним розладом, так і без нього. Ці думки можуть викликати сильний дистрес. Так відбувається через певні висновки щодо цих думок, або, як це називається в когнітивно-поведінковій терапії, наданні значення.

Є декілька наданих значень, що можуть призводити до ОКР:

1.  Якщо я думаю про це, то це щось означає. Наприклад, якщо в людини з ОКР майнула думка «я можу завдати собі шкоду або стрибнути під потяг», для неї це означатиме, що з нею щось не так. 
2. Думка дорівнює дія. «Якщо я думаю про те, що можу стрибнути під потяг, я це точно зроблю». Можна тоді уявити рівень переляку в людини, яка вірить, що її думки призводять до дій. 
3. Думки матеріальні. «Якщо я про це подумав, це точно справдиться». У людей з ОКР доволі часто можна зустріти таке надане значення.  Наприклад, людина подумала, що її близькі можуть померти, і це викликає сильний страх.
4. Катастрофізація. Переоцінка ймовірності розвитку найгіршого сценарію.
5. Надвідповідальність. «Я відповідальний за те, що думаю».
6.  Непереносимість невизначеності.
7. Перфекціонізм. «Я маю робити і думати правильно, негативні самопочуття неприпустимі». 

Когнітивно-поведінкова модель припускає, що звичні нав’язливі думки переростають у надмірно стресові та перетворюються на обсесії,  коли особа починає розцінювати ці думки як загрозливі, такі, яких не має бути взагалі, які можуть заподіяти шкоду або бути нестерпними. Наприклад, страх зараження. Більшість людей не вважає проблемою торкатися до поручнів в автобусах. Але думка набуде вигляду обсесії, якщо людина думатиме, що це катастрофічно зашкодить її здоров’ю.  Приклад: «Якщо я торкнуся поручнів в автобусі, я можу заразитися».

Такі думки спричиняють стрес і мотивують особу:

– контролювати: не торкатися жодних поверхонь поза домом;

– уникати контакту зі світом, стерилізувати квартиру;

– бути впевненою, що ніколи не заразишся, шукати підтверджень в інших, читати медичні статті. 

Когнітивно-поведінкова терапія розглядає компульсії як ритуали, що забезпечують контроль та зниження тривоги, усувають нав’язливі думки та дають гарантію, що все буде гаразд. Проте ритуали контрпродуктивні. Насправді ж компульсії дають тимчасове полегшення і переростають у тривалі стереотипні моделі, які шкодять людині, а також не дають їй змоги впоратися з тривогою в інший спосіб, зокрема без компульсивних дій.  Наприклад, компульсивне перевіряння зачинених дверей призводить до нав’язливих думок про пограбування. Спроби відволікти себе від цих небажаних думок парадоксально підвищують їхню кількість, ніби атакуючи мозок. 

Отже, коли особа розцінює загалом нормальні думки як катастрофічні, неприйнятні та нестерпні, це викликає стрес і змушує її контролювати свої думки чи робити щось, аби знизити невизначеність та запобігти неприємним наслідкам. Компульсії живлять нав’язливі думки та не дають самотужки виправити їх, роблячи людину безсилою перед тривогою. 

Якщо не лікувати ОКР, то прогноз буде не надто обнадійливим. Зазвичай симптоми ОКР розвиваються поступово, забираючи все більше часу на ритуали. Вони набувають хронічного перебігу, часом посилюючись, часом послаблюючись. Хороші новини  в тому, що ОКР можна вилікувати або значно зменшити кількість його проявів. Когнітивно-поведінкова терапія ефективна в лікуванні ОКР. Дослідження кажуть (Olatunji BO, Kauffman BY, Meltzer S, Davis ML, Smits JA, Powers MB. 2013), що приблизно 50-70% людей мають покращення після терапії та помірний рівень покращень у довгостроковій перспективі. Дослідження ефективності серед людей, що не брали участі в клінічних дослідженнях, сягає 80% і має стабільний результат (Franklin, Abramovic, Foa, Kozak, Levitt, 2000).

Ефективність когнітивно-поведінкової терапії полягає у специфічних техніках і структурі. Головне завдання терапії  – навчити пацієнта розуміти природу ОКР; пояснити, як мозок при такому розладі схильний застрягати; навчити витримувати страх, що виникає внаслідок певних думок, й уникати компульсивних ритуалів та інших захисних реакцій як засобів контролю обсесивного страху.

Зростання толерантності до невизначеності та відрази має важливе значення в лікуванні ОКР. Що краще особа толерує дистрес (наприклад, «тривога і невизначеність – невід’ємна частина життя, тож краще визнати, що я не можу бути переконаним в абсолютній безпеці моїх рідних»), то надійнішим буде результат («якщо страх – почуття терпиме, то я зможу  змусити себе не робити ритуалів щодо безпеки моїх рідних»). Зростання терпимості до таких переживань, як страх, огида та невизначеність, також зменшує імовірність неминучого зіткнення з ними, а після закінчення терапії спричинить повернення страху й рецидив. КПТ сприяє поверненню пацієнтам сили та компетентності в боротьбі зі своїми страхами та дає змогу жити активним життям без уникань або захисної поведінки.