Поговоримо про ревнощі

У цій статті хотілося б поговорити про ревнощі. Ми вже знаємо, що всі емоції необхідні й природні для нас (як приємні, так і не дуже). Але ревнощі здаються геть непотрібними емоціями. Багато хто скаже, що вони завжди є причиною руйнування стосунків, і будуть не далекі від істини. Але все ж давайте спробуємо розібратися, чи все так однозначно?

Що ми знаємо про ревнощі?

• ревнощі – це почуття, пережите одним із партнерів щодо стабільності стосунків у зв’язку з можливою невірністю іншого партнера;
• навіть у найменш вираженій формі ревнощі можуть привести до психологічного та фізичного насильства;
• ревнощі деколи супроводжуються тривогою, агресією, зневірою, безпорадністю;
• ревнощі пов’язані з проявом агресії (O’Leary, Smith Slep & O’Leary, 2007) і жорстокості (Dutton, van Ginkel & Landolt, 1996) як у чоловіків, так і в жінок;
• більшість убивств у подружніх стосунках відбуваються через ревнощі (Daly & Wilson, 1988);
• ревнощі пов’язані із заниженою самооцінкою (Guerrero & Afifi, 1999), схильністю до залежних стосунків (Ellis, 1996) і зниженим рівнем серотоніну (Marazzi et al., 2003).

Згодна, поки звучить не дуже.

В одній із наших статей ми говорили про заздрість: людина може почуватися невдахою, знаючи, що хтось інший отримує більше, ніж вона.

Заздрість і ревнощі дуже схожі з одного боку, але мають принципові відмінності. Різниця в тому, що ревнощі частіше пов’язані з більш сильними емоційними переживаннями щодо  неминучої загрози взаємовідносинам, тоді як заздрість стосується нашого соціального статусу і сприймається не так гостро і з меншими наслідками.

Отже, якщо ревнощі можуть нести в собі стільки негативного, то для чого взагалі нам ця емоція?

Давайте розглянемо еволюційну значимість ревнощів

Еволюційна модель ревнощів заснована на «теорії батьківського внеску в потомство». Людина буде більш відповідальною в стосунках (піклуватися, дбати про дітей тощо), якщо є генетична спорідненість (Trivers, 1971, 1972).

Наприклад, ми більш відповідальні щодо своїх біологічних дітей, ніж до чужих. Наш внесок – у тому, щоби передати власні гени далі й подбати про збереження потомства. І тут ревнощі виступають як механізм захисту генетичного внеску.

Якщо жінка зраджує партнера і вступає в інтимні стосунки з різними чоловіками, рано чи пізно її партнер задумається: “А чи мої це взагалі діти? І чому я повинен їх годувати?” Його батьківський внесок – під загрозою. Якщо чоловік нерозбірливий у зв’язках, у жінки виникають сумніви в тому, чи буде він турбуватися про своє потомство. 

Кожен учасник діади робить свій батьківський внесок. Третя сторона завжди становить загрозу і може бути вигнана ревнивим партнером. А на невірного партнера, вірогідно, чекає покарання. У первісну добу, коли нерозбірливі зв’язки були нормою, а почуття ревнощів ще не сформувалося, існувала велика ймовірність витратити ресурси на виховання чужого потомства.

Отже, ревнощі спрямовані на захист ресурсів. Звісно, ревнощі можуть проявлятися не тільки в романтичних стосунках, але і, наприклад, у дружніх, робочих. І тоді це теж про збереження деяких ресурсів, витрачених на побудову стосунків у вигляді часу, уваги тощо.

Тобто виходить, ревнощі можуть свідчити не про те, що ви деструктивна й невпевнена в собі людина, а про те, що для вас важливі сімейні цінності й стосунки і ви не хочете все це втратити.

Якщо розібратися, то насправді нам неприємні не самі ревнощі, а як їх проявляє ревнивець. І тут важливо розділяти емоцію та поведінку. Відчувати емоції нормально, це наша потреба, а от поведінка, спровокована ревнощами, може бути деструктивною.

Як навчитися жити з почуттям ревнощів комфортно для себе й оточення?

1. Прийняти свої емоції

Дозвольте собі відчувати ревнощі й не звинувачувати себе при цьому, дайте собі це право (а надто коли для цього є очевидні причини). Ревнощі також можуть вказувати на ваші цінності.

2. Пам’ятайте, що емоція не триває вічно

Часто нам здається, що ревнощі триватимуть вічно, що вони не піддаються контролю, що їх потрібно негайно зупинити, бо в них немає сенсу, вони неприпустимі й неприйнятні. Деякі люди навіть мають почуття провини або сорому. Але це як із тривогою і страхом: що інтенсивніші емоції, то реальніша загроза. Поспостерігайте за цією емоцією, чи стає вона з часом меншою? Коли ви на щось відволікаєтеся, чи залишаються ревнощі такими ж сильними?

3. Я ревную не дорівнює я ревнива людина

Це як говорити людині, яка сумує через погану погоду, що вона сумна людина. Емоція не є рисою характеру, емоції універсальні, і всі ми здатні відчувати їх так чи інакше. Говоріть про себе: я просто людина, яка іноді має почуття ревнощів. 

4. Робота з переконаннями

Часто людям, які ревнують, властиві такі переконання, як “жінкам / чоловікам не можна довіряти”, “зі мною нудно”, “я не переживу розриву цих стосунків”, “моєму партнеру ніхто не повинен подобатися, окрім мене” тощо. Подумайте про те, чи точно ці переконання правдиві і корисні для вас? Чи можлива альтернатива?

5. Робота над страхом втрати стосунків

Варто подумати, чи настільки страшна й катастрофічна потенційна втрата стосунків? Чи точно ви не впораєтеся з цим?

6. Ревнощі можуть бути вираженням тривоги і злості

Тут важливо розуміти, що відчувати тривогу і злість – це ок, емоції з’являються і зникають. Але чи будете ви діяти деструктивно, виходячи з цих емоцій? Тут вибір за вами. Уявіть ваші емоції як дзвінок на мобільний. Ви не можете проконтролювати, коли і хто вам телефонує, але тільки ви вирішуєте – відповісти на дзвінок чи дочекатися, поки людина перестане дзвонити.

7. Зниження примусового контролю і вироблення здорової реакції на ревнощі

Як уже згадувалося, ревнощі часто пов’язані з деструктивною поведінкою. Наприклад, людина у стані ревнощів прагне контролювати партнера, влаштовує йому допит, стежить, переслідує, загрожує завдати собі шкоди, принижує потенційного суперника. Найчастіше партнер, що піддався примусовому контролю, вважає за краще розірвати стосунки, адже йому явно некомфортно і навіть небезпечно в них. Іронія в тому, що людина, яка ревнує, найбільше боїться втратити стосунки, але саме дії в стані ревнощів призводять до закінчення стосунків. Багато тих, хто страждає від ревнощів, реагують за схемою «емоція-поведінка»: «Я ревную, отже, мушу щось робити». Ця схема призводить до імпульсивних реакцій і перешкоджає формуванню здорової поведінки.

8. Зверніть увагу на самого себе

Спробуйте переключати свою увагу на себе, на свій розвиток і на турботу про себе.

Ревнощі – універсальна емоція, властива всім людям. Вона не погана, вона з’являється, аби просигналізувати про щось важливе. Вона може свідчити про ваші цінності й погляди на стосунки. Ревнощі можуть провокувати деструктивну поведінку, але в нас завжди є вибір, як діяти. Пам’ятайте: якщо вам складно самостійно впоратись із впливом емоцій на ваше життя, ви завжди можете звернутися по допомогу до психотерапевта.

Р.Ліхі «Терапія емоційних схем»