Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Автор: Поліна Чернишина та Олеся Шекеня

З кожним із нас, на жаль, може статися травматична подія, яка загрожуватиме життю чи здоров’ю. Це, наприклад, автокатастрофи, стихійні лиха, насильство, звістка про насильство або нещасний випадок із близьким другом або членом сім’ї. Якщо після таких подій ви помітили за собою такі реакції, як уникнення, повторне переживання, заціпеніння, сильне збудження, то, можливо, у вас розвинувся посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Симптоми ПТСР

  1. Симптоми повторного переживання:

    • періодично повторювані, мимовільні, нав’язливі й болісні спогади про травматичну подію;
    • флешбеки, ілюзії та галюцинації, при яких людина відчуває себе та діє так, ніби травматична подія відбувається зараз знову. Деколи це супроводжується повною втратою контакту з реальністю; 
    • нічні кошмари, сюжет яких пов’язаний із травматичними подіями;
    • інтенсивні болісні переживання, викликані ситуацією, що нагадує про травматичні події (наприклад, певні дати, погодні умови або місце, схоже на те, де сталася травма);
    • фізичні реакції: сильне серцебиття і холодний піт у ситуаціях, які нагадують будь-які аспекти травматичної події.

    При цьому слід пам’ятати, що спогади про травматичні події не схожі на інші форми спогадів. При травматичних спогадах людина чує ті ж запахи, звуки, переживає такі самі фізичні відчуття та починає поводитися так, наче подія все ще відбувається або повторюється знову і знову.

  2. Постійне уникнення того, що може асоціюватися з травматичною подією.

    Причому це уникнення з’являється після переживання травматичної ситуації та підтверджується щонайменше одним із двох наступних симптомів:

    • уникнення травматичних спогадів, думок і почуттів, пов’язаних із травматичною подією;
    • уникнення зовнішніх факторів, які можуть нагадати про травматичну подію (розмов, дій, об’єктів, ситуацій, контакту з певними людьми, відвідування місць), якщо вони викликають тривожні спогади, думки або почуття.

    Результатом такої поведінки можуть бути негативні зміни в різних сферах життя: на роботі (через неможливість виконувати свої обов’язки), у спілкуванні з близькими, у виконанні домашніх /сімейних обов’язків.

     

  3. Порушення когнітивних процесів та емоційного стану:

    • неможливість згадати важливі аспекти травматичної події; причому даний симптом не пов’язаний із такими факторами, як черепно-мозкова травма або вживання психоактивних речовин;
    • стійкі негативні переконання й очікування щодо себе, інших або навколишнього світу (наприклад, переконання «я поганий» або «я не зможу побудувати кар’єру, створити сім’ю» тощо);
    • постійне звинувачення себе або оточення, оскільки людина вважає себе або інших відповідальними за травматичну подію чи її наслідки;
    • постійні негативні емоції, пов’язані з травматичною подією (страх, гнів, провина, сором);
    • помітно знижений інтерес до раніше значимої для людини діяльності, небажання брати в ній участь;
    • почуття відчуження, байдужість, відсутність емоційного залучення у стосунках з іншими людьми, відчуття себе чужим серед оточення;
    • стійке зниження здатності відчувати позитивні емоції, любов.

  4. Помітні зміни в збудливості та реактивності нервової системи:

    • дратівливість, спалахи гніву або агресивна поведінка щодо людей або об’єктів;
    • саморуйнівна поведінка;
    • постійний стан підвищеної настороженості;
    • реакції переляку у відповідь на незначні стимули;
    • порушення концентрації уваги;
    • порушення сну.Що сильніша травма, то вищий ризик розвитку ПТСР. Але є й інші причини, чому в одних людей розвивається ПТСР, а в інших – ні. Серед них: наскільки контрольованою здавалася травматична подія, дефіцит соціальної підтримки, почуття відповідальності, сорому, провини за травматичні події. 

       

      У більшості людей симптоми ПТСР розвиваються відразу ж. Чим важчі симптоми на самому початку, тим вища ймовірність, що вони стануть хронічними. Іноді інтенсивність симптомів змінюється з часом: незначні симптоми можуть посилитися після важливих життєвих змін (виходу на пенсію або хвороби).

      Якщо ПТСР триває більше 6 місяців після травматичної

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - фото № 1

Що сильніша травма, то вищий ризик розвитку ПТСР. Але є й інші причини, чому в одних людей розвивається ПТСР, а в інших – ні. Серед них: наскільки контрольованою здавалася травматична подія, дефіцит соціальної підтримки, почуття відповідальності, сорому, провини за травматичні події. 

 

У більшості людей симптоми ПТСР розвиваються відразу ж. Чим важчі симптоми на самому початку, тим вища ймовірність, що вони стануть хронічними. Іноді інтенсивність симптомів змінюється з часом: незначні симптоми можуть посилитися після важливих життєвих змін (виходу на пенсію або хвороби).

Якщо ПТСР триває більше 6 місяців після травматичної події і стан не поліпшується, необхідно звернутися по допомогу.

Що підтримує ПТСР?

  1. Травматичні спогади.

    Найчастіше вони неоднорідні й непослідовні, а важливі фрагменти подій можуть зникнути з пам’яті. Часто спогади є дуже реалістичними, легко запускаються й супроводжуються сильними емоціями та фізичними відчуттями, які складно контролювати. Це відбувається тому, що мозок не повністю обробив травматичні спогади. Під час травматичної події немає часу розмежовувати думки й почуття, розкладати все в правильній послідовності. 

    Коли подія відійшла в минуле, ми маємо осмислити її, з погляду її значення для нас і того, що ми будемо пам’ятати.

  2. Спосіб інтерпретації травматичних подій та їхні наслідки.

    Наша інтерпретація подій або явищ є ключовою в тому, що ми відчуваємо щодо них. Люди з ПТСР схильні інтерпретувати травматичну подію, її наслідки та симптоми так, що відчувають сильний страх. Вони можуть боятися, що подія повториться, що симптоми ПТСР призведуть до божевілля, що оточення відвернеться від них. Наведемо прикладами проблемних інтерпретацій: “я божеволію, мені ніколи не стане краще”, “це моя провина”, “я слабкий, нікчемний, не можу ні з чим впоратися”, “я ніколи не зможу повернутися до нормального життя, усі втратили повагу до мене”. У цьому випадку першим кроком на шляху до одужання може бути усвідомлення ваших інтерпретацій і перевірка того, наскільки вони корисні й обґрунтовані. 

  3. Зміни в поведінці.

    При ПТСР більшість людей вдаються до захисної поведінки й уникнення, щоби впоратися зі своїми страхами й тривогами. Захисна поведінка – це те, що робить людина для запобігання своїх найбільших страхів. Прикладами захисної поведінки можуть бути такі ситуації: жінка, на яку напали ззаду в громадському місці, сідає в ресторані тільки спиною до стіни; людина, яка потрапила в автокатастрофу, їздить на дуже маленькій швидкості; після сексуального насильства дівчина відмовляється від звабливого одягу, макіяжу, уникає чоловіків.

Ці дії спрямовані на те, аби впоратися з ситуацією, повернути собі життя, але натомість призводять до зворотного ефекту. Людина переконана, що нічого поганого з нею не відбувається саме через обережність, а не тому, що ймовірність схожої чи такої ж травми насправді дуже низька. 

На малюнку нижче зображене порочне коло, яке підтримує проблемні переконання та інтерпретації:

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - фото № 2

Отже, метою лікування буде допомогти людині:

  • повністю обробити травматичні спогади і, таким чином, знизити вірогідність появи повторних переживань;
  • визначити й відкоригувати помилкові інтерпретації, які підтримують відчуття постійної загрози;
  • відмовитися від захисної поведінки. 

Під час допомоги при ПТСР слід бути дуже делікатними, адже існують рівні травматичних спогадів, відповідно і вираженість симптомів, інтрузій чи флешбеків та тривалість терапії. Умовно можна виділити наступні чотири рівні:

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - фото № 3

Уявивши нашу психіку у вигляді дерева, стає зрозуміло, чому треба добре продіагностувати людину. Занурити клієнта у травматичні спогади без достатнього ресурсу – це шлях до повторної травматизації. Біль, який можна завдати людині,  буде надзвичайно сильним, вона піде без допомоги, закриється, перестане вірити психотерапевтам, прирікаючи себе на страждання,  або матиме флешбек під час консультації. Тож розпитувати про болісні спогади слід обережно, щоби повторно не травмувати людину. 

       На перших етапах терапії головне  – пояснити, що відбувається з людиною, бо симптоми ПТСР лякають і можуть видаватися втратою глузду.
Для нормалізації важливо розуміти, що непропрацьована травматична пам’ять не може бути інтегрована в автобіографічну, і тому травматичні спогади постійно виринають. Мозок не в змозі інтегрувати травматичні події, спогади про них і дисоціює їх, а захисна поведінка по типу уникнення підкріплює цю стратегію. Таким чином людина дистанціюється від власних думок, ці думки не можуть бути опрацьовані, продовжують неконтрольовано виринати, що своєю чергою спричиняє сильний дистрес. 

Ось який це має вигляд у циклі:

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - фото № 4

 То що ж собою являє непропрацьована травматична пам’ять? Це певні спогади, які не можуть архівуватися в нашому мозку. Вони бувають декількох видів: інтрузії, флешбеки, дисоціація.

 

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) - фото № 5

Інтрузивні спогади описуються пацієнтами як неприємні, емоційно забарвлені, безконтрольні, що просто з’являються в будь-який момент. Тож втрата глузду – це перше, що думають про себе люди, маючи такий симптом. 

Загалом навколо травм – багато міфів, серед яких:
      – жертва сама винна в тому, що з нею трапилося; 

  • домашнє насильство – це нормальне домінування чоловіка над жінкою; 
  • люди переважно говорять про травму, щоб маніпулювати чи звертати на себе увагу.

Якщо клієнти вірять у це, то, найімовірніше, звинувачують себе в тому, що сталося. Тому приділяти увагу розвінчанню міфів вкрай важливо.

Завдання номер один у терапії – навчити людину контролювати ці думки та прихід флешбеків, надати їй ресурси, аби вона могла опрацювати свій травматичний спогад.


За протоколом лікування травм, на першому етапі дуже важливо стабілізувати людину, навчити методам релаксації, пошуку ресурсу, відмові від захисної поведінки та алкоголю. Також треба перевірити, чи відчуває людина провину через те, що сталося, або ж має бажання помсти. Можлива робота з тривогою та депресією. Статистика свідчить, що депресія наявна в 48%, алкоголізм – у 52%, спроба самогубства – у 19%.

Когнітивно-поведінкова терапія є лінією першого вибору. Ліки не є ефективними при роботі з травмою, але можуть призначатися разом із когнітивно-поведінковою терапією в складних випадках.

Наслідки травм


Без лікування ПТСР носить хронічний характер і має низький рівень спонтанних ремісій (самовиліковування), хоча з роками симптоми можуть ставати легшими. Люди без лікування ПТСР мають високий рівень соматичних розладів, зокрема це розлади, пов’язані із соматичними симптомами, конверсійні  розлади (дефіцит або нестача моторної чи сенсорної функції, які передбачають наявність неврологічних чи інших причин, однак відсутність соматичного захворювання), психози (короткочасні, до одного місяця), алкоголізм та зловживання психоактивними речовинами, пограничний розлад особистості, хронічна депресія, хронічна (перитравматична) дисоціація – відчуття, що все відбувається наче не зі мною. 

Тож ПТСР впливає на трудову діяльність людини, інвалідизує, погіршує якість життя та підвищує витрати на медичні втручання. Лікування травми є важливим, особливо в країнах, що мають високий рівень війн і травматичного досвіду.

Література: 

  1. Diagnostic and Statistical Manual of mental disorders, fifth edition;
  2. “Якщо ви пережили психотравмуючу подію”  Мартіна Мюллер. Львів: вид.Свічадо, 2016  
  3. “Поведенческие эксперименты в когнитивной терапии. Оксфордское руководство” Джеймс Беннет-Леви, Джиллиан Батлер, Мелани Феннел и др., Киев: Диалектика, 2021