Прості Фобії
Прості фобії входять у групу тривожних розладів, адже пов’язані з посиленою реакцією тривоги та страху у відповідь на подразник. Їх також називають ізольованими, специфічними тощо. Такий синонімічний ряд вказує нам на те, що це страх чогось одного, конкретного.
Існує багато видів простих фобій. Ви точно бачили в інтернеті якісь чудернацькі назви, як-от трискаїдекафобія (страх числа 13), номофобія (страх залишитися без мобільного зв’язку), омброфобія (страх потрапити під дощ) та інші.
Звісно, у клінічній практиці такі фобії зустрічаються нечасто, а от найпоширенішими є:
- страх тварин (собак, павуків, змій, комах тощо);
- страх природного середовища (висоти, води, грози тощо);
- страх крові, ін’єкцій, тілесних ушкоджень (зокрема інвазійних втручань);
- ситуаційні страхи (літаки, ліфти, замкнуті приміщення тощо).
Із простими фобіями стикається близько 13% жінок і 4% чоловіків протягом року.
Утім, не будь-який страх ми називаємо фобією. Страхи мають абсолютно всі люди. Відчуття страху відносять до базових емоцій людини. Отже, це реакція на небезпечні події, яка має типові симптоми – пришвидшення серцебиття, підвищену пітливість, почервоніння шкіри або, навпаки, блідість, м’язову напругу, задишку, уповільнення когнітивних здібностей, нудоту тощо. Страх потрібен нам, щоб застерігати від неприємностей.
Що ж відрізняє просту фобію (критерії за DSM-5):
- помітний, негайний страх чи тривога щодо конкретного об’єкта/ситуації;
- уникання об’єкта або ситуації фобії;
- страх чи тривога неспівмірні з реальною небезпекою, а також соціокультурним контекстом;
- страх чи тривога стійкі, тривають від 6 місяців;
- страх, тривога чи уникнення завдають великого дискомфорту, шкоди здоров’ю та звичайній життєдіяльності;
- страх, тривога чи уникнення не спричинені іншими станами та розладами.
Механізм формування фобій
У 1920 році батько біхевіоризму Джон Уотсон провів експеримент із 11-місячним хлопчиком, відомий зараз як «Маленький Альберт».
На першому етапі дитині пропонували погратися з білим пацюком, білим кроликом, ватою, маскою Санта-Клауса і бавовняною пряжею. До жодного із цих предметів маленький Альберт не виявляв страху, а із притаманною дітям цікавістю бавився з ними.
На другому етапі, коли малюк грався лише з білим пацюком, експериментатор бив молотком по металевій пластині, звук якої лякав дитину і вона починала плакати. Згодом хлопчик почав боятися пацюка навіть тоді, коли сторонніх звуків не було, а окрім нього й білого кролика, вату і маску Санти з білою бородою.
Цей експеримент показав, що фобія є вивченою реакцію страху не тільки до самого об’єкта небезпеки, а й до будь-яких об’єктів зі схожими характеристиками.
Також важливо зазначити, що дітям притаманні специфічні вікові страхи, які з часом проходять. Але соціокультурний контекст і особистий досвід можуть сприяти тому, що страх залишиться й переросте у фобію.
Біологічні умови
Можна сказати, що страх «живе» у мигдалеподібному тілі (амігдалі) мозку. Ця ділянка першою реагує на небезпеку, запускаючи низку процесів, які проявляються в нашій поведінці реакціями «бий», «біжи» або «завмри».
Обробляючи інформацію про небезпеку, у мозку також активуються ділянки лобової кори, які відповідають за розрізнення контексту. Наприклад, якщо лев, який женеться за вами по саванні, викликає у вас страх, то лев у зоопарку – цікавість, а перегляд мультику «Король лев» – радість і задоволення. Але якщо активність мигдалини надвисока, ці ділянки, навпаки, пригнічуються, що ускладнює об’єктивну оцінку ситуації. Як результат – ми обираємо стратегію уникнення, небезпека минає (але фобія залишається), і мозок інтерпретує таку стратегію як корисну.
Подолання простих фобій
Хороші новини є! Сучасна психотерапія має ефективні інструменти для подолання простих фобій. Першою лінією допомоги вважають експозиційну терапію.
Експозиція – це специфічна техніка КПТ, яка має на меті «зіштовхнути» людину зі своїм страхом. Але робить це дуже обережно, поступово, відслідковуючи рівень тривоги на кожному кроці. Головна мета експозиції – отримати коригуючий досвід (тобто досвід, коли ви взаємодіяли з об’єктом або перебували в ситуації фобії і нічого поганого не сталося, вам було не так страшно).
Наприклад, якщо ваш страх – це собаки, для початку можна переглянути один чи декілька фільмів про собак, потім поспостерігати з вікна автівки, як люди гуляють із собаками, посидіти в парку поруч із ними, погладити пса в наморднику й на повідку, а тоді без них, наступного разу це може бути інший собака або декілька.
Виконуючи ці дії поволі, ви розширите своє, так зване, вікно толерантності до цього подразника (собаки), зменшуючи рівень напруги в момент контакту. Тобто ви допомагаєте своєму мозку «вмикати» раціональне мислення, одночасно контролюючи рівень страху. Під час такої терапії клієнтам також пропонують читати щось про собак, дивитися документальні фільми, спілкуватися з експертами, адже ці знання допомагають зрозуміти поведінку тварини і знизити тривогу.
Така терапія вимагає терпіння з боку клієнта. На перших етапах може здаватися, що бажаного ефекту вона не дає. Але чому не варто одразу запиратися у вольєрі з собаками, якщо ви їх боїтеся?
Класична експозиція має доведену ефективність у 90% випадків, причому люди, які сумлінно дотримувались усіх вказівок терапевта, найчастіше не мають рецидивів фобії в майбутньому. Але існує також поняття «терапія наводненням». Цей метод пропонує пропустити всі підготовчі сходинки до безпосередньої зустрічі з об’єктом свого страху й одразу пірнути в нього з головою. Насправді такий метод теж допомагає в окремих випадках, але його ефективність становить лише 50% з високою імовірністю повернення або навіть посилення вашого страху.
При лікуванні простих фобій застосовують і медикаментозну терапію, але швидше як допоміжний інструмент перед експозицією, а також у випадках, коли терапія ще не пройдена (чи не була успішна), а зіткнення зі страхом неможливо уникнути. Наприклад, при аерофобії (страх літати літаком).
Щодо методів самодопомоги при фобіях. Звісно, людина здатна самостійно позбутися незначної фобії, але важливо пам’ятати, що лікувати потрібно не рівень страху, а те, як ми інтерпретуємо ситуацію фобії.